Велика свобода в навчанні вимагає великої опори. В Альтавісті дитина – творець власного шляху. А наставництво — це не про контроль чи списки цілей, а про живого попутника, який іде поруч, допомагаючи чути себе і знаходити свій ритм.

Це діалог, де можна:
🪷 прийти будь-яким – розгубленим, натхненним чи втомленим;
🪷 розгледіти ясність там, де був хаос;
🪷 відчути, що виклики – це просто повороти на шляху.

Наставник – не той, хто вказує маршрут чи тягне за руку. Це провідник, який слухає без оцінок, жартує, коли все набридло, або мовчить, коли потрібна тиша. Це розмови – іноді без слів, – які відкривають дитині її власний компас у житті, де навчання – лише одна з доріг.

Наставник в Альтавісті:

– чує дитину як людину, а не “учня”;

– тримає простір, коли шлях здається розмитим, і м’яко спрямовує, коли з’являється новий горизонт;

– задає питання, які будять “а що, якщо я можу?”.

Це не про гучну мотивацію, а про тихий внутрішній рух. Не про ілюзії легкості, а про те, як іти крізь складнощі своєю ходою – з попутником, який додає впевненості, але не перетягує кермо.

Як працює наставництво в Альтавісті?
Це опція, яку сім’я може обрати, якщо відчуває потребу, або відкласти на потім.

Кожен наставник в Альтавісті – це окремий архетип. Один – мандрівник, що підштовхує до пригод і не дає застрягти, інший – друг, який вислухає, коли все дістало, а хтось – мудрий провідник, що допоможе розгледіти шлях, коли кругом туман. Родина обирає того, чия душа резонує з дитиною, щоб наставництво стало не просто підтримкою, а справжнім “клік” – ніби пазл склався.

Формат? Він гнучкий – від розмов до спільного пошуку рішень, залежно від потреб дитини. Стала структура з’являється з часом, виростає з досвіду і підлаштовується під унікальність кожної дитини. Бо універсальних рамок не існує — є тільки живий діалог, який веде вперед.